Донедавна цю функцію виконував і Карабах, але після відновлення контролю Азербайджаном, ліквідації проросійського режиму та виходу військ він випав із неї. Рідкісний випадок повного демонтажу.
Про це пише Телеграф.
Москва збирала такі точки опори на пострадянському просторі з початку 90-х: Придністров’я – з 1992 року, Абхазія та Південна Осетія – після війни 2008-го, Крим та частина Донбасу – з 2014-го, Карабах – з 1991-го, де після Другої карабаської війни російську присутність закріпили “миротворці”. Схема скрізь одна: затяжний конфлікт, який Росія розпалює та використовує, лояльні до Кремля функціонери на місцях, власний військовий контингент як страховка. За тридцять із лишком років ця система дала збій лише раз – у вересні 2023 року, коли Азербайджан за добу повернув собі Карабах, позбавивши Москву її плацдарму.
У Карабаху Росія відвела собі роль незамінного арбітра, і досі вона здавалася незламною. Тристороння угода листопада 2020 року надавала Кремлю право тримати в регіоні до двох тисяч військових, а ключові пости у невизнаній «НКР» обіймали люди, які безпосередньо пов’язані з Москвою. У 2022-му її «держміністром» став «гаманець Путіна» Рубен Варданян – мільярдер, який раніше очолював «Трійку Діалог», через яку, за розслідуванням OCCRP, роками йшли непублічні платежі близьким до Кремля фігурам. Призначення читалося однозначно: Москва не йде, а укорінюється.
Розв’язка настала швидко. 19–20 вересня 2023 року азербайджанська армія за добу зламала сепаратистську оборону, «НКР» оголосила про саморозпуск, а її керівництво разом із Варданяном опинилося у бакинському СІЗО. Російські миротворці не втрутилися і в червні 2024 року достроково пішли. Росія настільки ослабла і втратила важелі впливу, що навіть Єреван, давній союзник Москви, почав зближення з ЄС.
Карабах не став кінцем російської політики використання чужих територій, але показав можливий початок її відступу. Подальші зміни залежатимуть не від доброї волі Кремля, а від здатності держав відновлювати власні можливості та позбавляти Москву інструментів тиску. Україна робить це у боротьбі за Крим, Молдова й Грузія шукають свої шляхи. Після Карабаху ці завдання складні, але вже не виглядають наперед програними.
