В принципі, вихід у липні 1935 року перших книг видавництва Penguin Books за своїм впливом на аудиторію читачів можна порівняти з появою доступного інтернету.
Звісно, книжки у м’якій обкладинці випускали й раніше, проте у видавничій справі існувала чітка градація. М’яка обкладинка – для літератури “другого сорту”, тверда обкладинка – для класики та “сорта першого”.
Першопрохідцем став англієць Аллен Вільямс, який очолив спочатку сімейне видавництво, назва якого всіма благополучно забута, а згодом – видавництво Penguin Books.
Революційних ідей, одразу ж втілених у життя, Вільямс мав кілька. По-перше, головна – друкувати класику та високу літературу у виданнях, вартість яких для читача (і собівартість для видавця), була в кілька разів нижчою, ніж у книг у твердих палітурках. По-друге – довести вартість таких видань у м’якій обкладинці до мінімуму, щоб їх, приміром, не шкода було залишити у поїзді (спочатку передбачалося, що такі книги купуватимуть, щоб зайняти час у дорозі).
Третя ідея була не настільки очевидною, але такою ж геніальною – щоб допомогти читачеві зі швидким вибором (книги в м’якій обкладинці продавалися також на вокзалах, у газетних кіосках та супермаркетах), друкувати книги одного жанру в обкладинках одного кольору. Тобто детективи – у зеленій, белестристику, включаючи класику – у жовтій, біографії – у синій.
Перші десять книг, які були випущені у новому форматі, належали перу відомих авторів – Агата Крісті, Ернест Хемінгуей, Андре Моруа. Ціна на всі книги була однаковою – шість пенсів, як у пачки цигарок. (Тут треба зазначити, що тоді з курінням ще ніхто не боровся і цигарки були дешеві).
Ідея виявилася настільки плідною, що коли після другої світової війни нову серію Penguin Сlassics почали не менше. ніж з нового перекладу “Одіссеї” Гомера, вона стала книгою, що найкраще продається, аж до 1960 року.
І ще одна цікава деталь – за легендою, зображення пінгвіна було обрано емблемою видавництва тому, що пінгвін виглядає одночасно і важливим, і смішним.
Фото: Вікіпедія
